Буде дуже боляче, хоча й не одразу. Що означає відмова США та Європи від російських нафти і газу. Розбір

За два місяці масштабної війни з Росією з країни пішло безліч компаній, які обмежили свої інвестиції або припинили ділові відносини з країною-окупантом. Це завдало потужного удару по економіці: лише за кілька днів російський рубль девальвував майже у два рази відносно долара.

Санкції, які запровадили в перші тижні російського вторгнення, потужні, однак вони не здатні поставити фінансову систему РФ на коліна. Російський бюджет на понад 40% залежить від експорту нафти та газу. Сировина є головним джерелом валюти, яка не дозволить рублю остаточно впасти на дно.

У Мінфіні РФ це чудово розуміють. Відомство зобов’язало експортерів розмінювати на рублі 80% валютної виручки. Завдяки цьому баланс російських банків щомісяця може поповнюватися 45 млрд дол. Згодом це допоможе стабілізувати рубль та продовжити життя диктаторського режиму Путіна.

Щоб закріпити результат санкцій, необхідний наступний етап: позбавлення Росії нафтогазового експорту або його обмеження. Саме над цим зараз працюють ключові європейські гравці.

Зробити це буде вкрай важко, адже за десятиліття відносно мирного співіснування з Європейським Союзом Кремль розбудував велику монополію, і тепер не всі європейські країни хочуть відмовлятися від дешевих газу та нафти.

ЄС без російського газу

Газова монополія РФ багато років зростала завдяки успішним лобістським компаніям, підкупу окремих політиків та організацій. "Газпром" регулярно звинувачували в порушенні антимонопольних норм, однак спокуса отримати дешеві енергоресурси виявилася сильнішою за здоровий глузд.

З 1990 року по 2019 рік імпорт блакитного палива в ЄС з Росії зріс зі 110 до 200 млрд куб м. У першій половині 2021 року частка "Газпрому" на європейському ринку становила рекордні 47%.

Росія скористалася моментом і натиснула на європейську газову залежність. "Газпром" почав штучно завищувати ціни на спотовому ринку для сертифікації трубопроводу "Північний потік-2" та укладання довгострокових контрактів.

Оскільки війна з Україною планувалася заздалегідь, Кремль ставив перед собою завдання якомога міцніше закріпитися на європейському енергетичному ринку та розколоти ЄС у його позиції щодо підтримки України.

Утім, у Єврокомісії вчасно зрозуміли, що ними маніпулюють і що потрібно позбавлятися залежності від російських енергоносіїв. "Північний потік-2" не був сертифікований, а довгострокові угоди вдалося укласти лише з деякими країнами.

Після початку війни РФ почала погрожувати залишити Європу без газу. Віцепрем’єр-міністр РФ Олександр Новак допустив зупинку "Північного потоку-1", яким проходить чверть усього газового імпорту ЄС.

Напередодні Путін підписав указ, згідно з яким Росія може обмежити постачання сировини на ринок "недружніх країн", до яких віднесли всіх членів Європейського Союзу.

У ЄС виклик прийняли. 8 березня був запропонований план, як лише за рік знизити залежність від російського газу на 2/3 та скоротити загальне споживання майже на 100 млрд куб м.

Для цього європейці:

✔ компенсують вплив високих цін на домогосподарства з бюджету;

✔ підтримають постраждалі підприємства;

✔ заповнюватимуть газосховища на 90% до 1 жовтня кожного року;

✔ наростять імпорт від інших постачальників;

✔ перейдуть на альтернативні джерела енергії;

✔ підвищуватимуть енергозбереження та ефективність.

Процес перелаштування економіки з рейок дешевого газу буде нелегким, а сам план виглядає як дуже жорстка шокова терапія, після якої європейська економіка не вийде цілою. 

Особливо тяжко буде країнам, які традиційно залежать від дешевого російського газу та інфраструктура яких "заточена" під цей енергоносій. Мова йде про Німеччину, Італію, Австрію, Болгарію та Естонію.

У довгостроковій перспективі всім має стати легше, адже країни пришвидшуватимуть проєкти відновлювальної енергетики, будуватимуть СПГ-термінали, розширюватимуть трубопроводи з Азербайджану, Алжиру та Норвегії.

Також серед можливих проєктів – прокладання труби з Нігерії та розширення співпраці з Катаром.

На реалізацію цих проєктів потрібно кілька років, і на цей час європейцям треба знайти надійну опору для заміни імпортного блакитного палива. Це може змусити ЄС звернути увагу на більш компромісну атомну енергетику, вугілля та власний видобуток газу.

Хоча цифра 100 млрд куб м не дуже реалістична, проте можна сказати, що Євросоюз обрав свій курс, і надалі частка Росії на європейському енергетичному ринку однозначно зменшуватиметься.

Для Росії втрата 2/3 європейського ринку означає втрату одного з найбільших джерел валюти.

Газ до ЄС іде з родовищ Ямалу, і переорієнтувати їх на Китай наразі неможливо. Газопровід "Сила Сибіру-2", який поєднає Ямал з Китаєм, почнуть будувати лише у 2024 році.

Якщо постачання до Європи в найближчі роки скоротиться, РФ буде змушена зупиняти видобуток на деяких родовищах Ямалу, що дорого і технічно важко.

Нафтове ембарго

8 березня Сполучені Штати ввели ембарго на постачання російської нафти. У 2021 році американці щодня імпортували з Росії 199 тис бар сирої нафти і 473 тис бар нафтопродуктів.

Також повністю позбавитися від російської нафти планує Велика Британія, яка споживає 146 тис бар російських нафтопродуктів на добу.

Росія щодня експортує на світовий ринок 4,5 млн бар сирої нафти і 3 млн бар нафтопродуктів. Отже, одні лише американсько-британські санкції не доб’ють російську економіку, хоча і зроблять їй неприємно.

Значно сильніше здатні вдарити країни ЄС, які поки що не поспішають відмовлятися від російської нафти. Річ у тім, що для деяких країн різке відрізання себе від російської нафти стало б справжнім економічним самогубством.

Ще до війни ціни на нафту були високими й оновлювали восьмирічні максимуми. Причина – пропозиція на світовому ринку не могла наздогнати попит.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, світовий попит на нафту у 2022 році має зрости на 3,3 млн бар на добу і на 200 тис бар перевищити докризовий показник. Водночас видобуток не може наздогнати показник 2019 року.

Країни ОПЕК+ домовилися разом щомісяця збільшувати видобуток на 400 тис бар на добу.

Утім, багато країн картелю не встигають за своїми квотами і зривають усі плани. Деяким країнам не вистачає інвестицій для обслуговування свердловин, а інші потерпають від політичної нестабільності.

США зможуть наздогнати докризовий рівень лише у 2023 році, навіть маючи передові технології видобутку сланцевої нафти.

Ціна за барель сировини зараз сягає 130 дол, що перевищує будь-які песимістичні прогнози. У випадку накладання ембарго на Росію світовий ринок може втратити 4,65 млн бар на добу.

На думку аналітиків Bank of America, у випадку припинення більшої частини російського експорту ціни на світовому ринку можуть зрости до 200 дол за бар.

Від цього ціни на бензин та логістику стануть непідйомними, що зачепить майже всі товари в європейських магазинах та змусить закритися безліч компаній.

Щоб нафтове ембарго проти РФ не було настільки руйнівним, а країни мали економічну можливість відмовитися від російської нафти, потрібно бодай частково покрити дефіцит.

Для цього США планують використати три можливі варіанти: вивести з-під санкцій Іран, домовитися з Венесуелою та вмовити збільшити видобуток ОАЕ та Саудівську Аравію.

Переговори про зняття санкцій з Ірану тривають просто зараз. Сполучені Штати мають намір зняти обмеження, через яке Іран не міг постачати нафту на європейський ринок.

Увага нафтотрейдерів прикута до Відня, де сторони будуть вести перемовини та шукати компроміс у питанні унеможливлення розробки Іраном ядерної зброї та відкриття західних ринків для іранської нафти.

Також просто зараз тривають перемовини США та Венесуели. Проти останньої у 2019 році були введені санкції, які обмежують експорт нафти.

Американська влада не визнавала президента Мадуро, якого звинувачують у можливих злочинах проти людяності через силове придушення протестів. Тепер адміністрація Байдена готова переглянути обмеження, якщо Мадуро почне перемовини з опозиціонером Хуаном Гуайдо.

Венесуельська влада зацікавлена у відновленні відносин зі Сполученими Штатами та знятті санкцій.

Напередодні Reuters з посиланням на своїх співрозмовників повідомляло, що США послаблять санкції проти Венесуели, якщо вона постачатиме Штатам нафту.

У Венесуелі залишився один штатівський виробник нафти – Chevron Corp. Компанії заборонено постачати венесуельську нафту зі своїх спільних підприємств з 2020 року. Вона наполягає на скасуванні заборони.

США також хочуть домовитися із Саудівською Аравією, яка має значний потенціал для збільшення видобутку нафти. Однак країна дала зрозуміти, що для цього Штатам доведеться піти назустріч в інших чутливих політичних питаннях.

Якщо перемовини з цими трьома державами завершаться успіхом у найближчий час, зростання цін на нафту загальмується, і країни ЄС матимуть більше простору для обмеження імпорту нафти з Росії.

В іншому випадку РФ продовжить збирати надприбутки з експорту нафти та поповнювати запас міцності своєї фінансової системи, яка працює на війну з Україною.